Алея жаху

Роман Ґрешема це розповідь про багато речей: безглуздість віри і хитрощі тих, хто її навltamp,039,язує, алкоголізм і деструктивний терор білої гарячки, гральну колоду долі, яка розподіляє свій смертельний звltamp,039,язок без логічних на те причин. І це не історія про злочин і кару, гріх і спокуту. Бачити це – те саме, що й неправильно трактувати. Те, що ми вважаємо злочином і гріхом, пронизує цю алею, але кара і спокута тут здаються більшими, ніж війна за саме життя. ltamp,quot,Це була темна алея знову і зновуltamp,quot,, – каже сам собі Стен у ltamp,quot,Алеї жахуltamp,quot,. ltamp,quot,З того часу, як він був дитиною, Стен бачив один і той самий сон. Він біжить темною вулицею, оточеною з обох боків пустими і загрозливими будинками. А наприкінці неї горить світло, однак за ним щось ховалося, прямо навпроти нього, наближаючись до нього настільки, що він прокидався з почуттям жаху, так і не досягнувши світлаltamp,quot,. Стен роздумує про власні знаки, про кожен із них: ltamp,quot,Адже вони теж їх мають – як і алея жахуltamp,quot,. Дійсно, Стен – а точніше кажучи, Ґрешем – оглядається довкола, бо страх є ключем до людської сутності.